Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.
Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів. З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.
Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на Київській, Дніпропетровській, Вінницькій, Харківській областях. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300г хліба на працюючого. Батьки, спасаючи життя своїх дітей, залишали на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть. Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає.
Щорічно в Україні, в четверту суботу листопада відзначається День пам'яті жертв голодоморів.
На виконання Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років B Україні» № 376-V 24 листопада 2016 року в Мархалівському НВК відбувся традиційний жалобний захід. Виховний захід проходив під гаслом «Голодомор не зламав». Учні перегорнули сторінки страшного лихоліття, відтворили в пам’яті спогади людей, які були свідками тих жахливих сторінок життя нашої держави, вшанували хвилиною мовчання невинно закатованих голодом мільйонів людей.
Людське життя — це найсокровенніший Дар Божий. Воно дорожче за всі цінності, земні і небесні. Кожне життя має зберегтися в пам'яті поколінь. Ми - люди і мусимо про це пам'ятати. Голоси мучеників із тридцять третього волають і до наших сердець, душ і розуму.
Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більше людських. Пішла з життя надія нації, її майбутнє. Пішли ті, хто мав би донести до майбутніх поколінь гени розуму, здоров'я, гени людяності і милосердя, гени всіх людських чеснот і талантів... Обірвався живий ланцюг поколінь. Нашому народу було завдано жорстокого удару. Пішли з життя квіти нації — діти.
Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
26 листопада о 16:00 учні Мархалівського НВК долучаться до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції «Запали свічку», запаливши свічку в своєму вікні…
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
| 
