Хто проживає у сільській місцевості, або нещодавно побував там, той помітив, що до нас вже повернулися лелеки. Немає, мабуть, жодного птаха такого популярного і улюбленого в нашого народу, як лелека. Ці дивовижні птахи із чорно-білим забарвленням майже нікого не полишають байдужим.

          З особливою симпатією ставляться в народі до лелеки, який є своєрідним оберегом України. По різному називають цього птаха у різних регіонах України: лелека, бузьок, чорногуз, бусол, веселик, боцян, гайстер. Цей птах за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами, однак, для лелек робили виняток. З ними розмовляли, «радилися», як з членами родини.

Лелеки розуміють людську мову, адже  говорять, що вони, як і люди, шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть покінчити життя самогубством. Як і людина, лелека може плакати: «Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, - розповідається в одній легенді. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя. Лелека сумує, коли бачить сварки поміж людьми: стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє».

Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв – бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Невипадково ліричний герой однієї з пісень просить: "Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята".

Здавна вважалося, що лелека – своєрідний індикатор стану навколишнього середовища. Селиться він там, де природа не була знищена людиною. Він майструє свої великі гнізда завжди на висоті, найчастіше поблизу людського житла, але може вибрати також віддалений куточок дикої природи. Стрункий гарний лелека поглядає з верхотури свого гнізда на людей внизу та зовсім не боїться їх: а майструє свої гнізда він найчастіше на стовпах електропередач, на дахах, великих міцних деревах та водонапірних вежах.

Побутує також думка, що ці птахи будують гнізда тільки в місцях із позитивною енергетикою, де живуть добрі люди.

Ось і у нас, в мальовничому куточку села, по вулиці Приозерній, оселилася лелеча родина. Облюбували затишний куточок, збудували гніздо, вивели пташенят… та й відлетіли на зимівлю… На зиму лелеки найчастіше покидають Україну. Вони збираються у зграї та прямують до Африки. Поступово на своєму шляху маленькі зграї збиваються у великі. Тоді в небі можна побачити перелітних бузків тисячами. І скільки смутку у нас на серці, коли вони відлітають у вирій!

А цьогоріч весняна Мархалівка знову зустрічає лелек у рідній домівці. Як зазначають місцеві мешканці, повернення лелек - це гарний знак і пророкує він мир у краї. Із поверненням цих дивовижних створінь до облюбованих місць мешканці села вітають по-справжньому теплу весну.

З особливою насолодою спостерігаємо за лелеками, що кружляють у височині, бачимо, як без єдиного змаху крил птахи здатні рухатись досить тривалий час… Завдяки їм  ніколи не буває депресії і поганого настрою…

Чи можемо ми, люди, навчитися чогось у цих прекрасних птахів? Так, любові до рідної землі, до Батьківщини, до рідного села. І якщо в серці кожного з нас буде хоча б часточка тієї любові до України, яку мають до рідного краю ці величні птахи, наше життя дуже швидко зміниться на краще.

Шануйте світ навколо себе, помічайте його красу. І хай у вашому житті якомога частіше лунає лелечий клекіт - символ щастя і любові.

P.S.      Далі буде...