ПЛЕСКАЧ ОЛЕКСАНДР ГАВРИЛОВИЧ

      З фотографій дивиться на мене бравий, красивий, гоноровий вояка. Це мій дід. Доля не подарувала мені можливості зустрітися з ним. Він помер у 1959 році.

Від перших днів призову липня 1941 до травня 1945 року він воював у складі 3-ї гвардійської армії, яка в 1943 році ввійшла до складу 1-го Українського фронту. Брав участь у звільненні Києва в 1943, дійшов, воюючи, до Карпат в 1944 році.
Далі звільнення Польщі, Берлінська та Празька операції. За бойовий героїзм був нагороджений багатьма орденами і медалями, які, на жаль, не збереглися.

Мав кілька поранень, одне з них – найтяжче, у ногу. Все подальше життя він ходив опираючись на палицю. Дуже часто, зі скупою чоловічою сльозою на очах, згадував своїх бойових побратимів, які загинули в ті страшні роки.

По закінченню війни повернувся на Миколаївщину, до рідного села Кам’януватка, де ще 14 років працював головою колгоспу.
Про це, зазвичай, не говорять, але він був справжнім чоловіком і… комуністом.

Не жалів ні себе, ні людей навколо, суворий, справедливий, іноді жорстокий. Війна зробила його таким. Але він вірив, що працює для людей, для Батьківщини. Вірив «у світле майбутнє». А як інакше? За кого воювали, гинули мільйони таких як мій дід?

За майбутнє – за нас із вами! Вічна пам’ять Героям Другої світової війни!

Глов’як Людмила Василівна
травень - 2020