З часів гріхопадіння в історії людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само здавалося б нескінченну низку віроломних кровопролить, в яких так досягло успіху наше людство і спробувати виділити якісь ще події, які підкошували наші з вами життя, то безсумнівно ми зупинимося на жахливих і вкрай жорстоких епідеміях смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття - синдром набутого імунного дефіциту - СНІД.

Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки ми на превеликий жаль змушені констатувати, що вона ще далеко не закінчена. Її масштаб, цинічність і підступність, досі не може залишити байдужим жодної більш-менш розсудливої людини. Офіційна статистика поширення синдрому набутого імунного дефіциту все змушує нас відчувати глибоку тривогу.

З часів виявлення і виділення цієї хвороби в окрему категорію пройшло вже багато часу. За опублікованими в 2007-му році даними цей вірус почав розповсюджуватися з Африки приблизно з 1969-го року. Спочатку на Гаїті, потім потрапив в Сполучені Штати Америки, потім далі по всьому світу. Вчені сподівалися швидко приборкати хвилю цієї епідемії, так як шляхи розповсюдження цього вірусу були встановлені цілком виразно вже в 1985-му році - через кров, і в соціальному середовищі навіть з’явився сарказм з приводу цієї недуги, так як вона в першу чергу торкнулася людей з не традиційної сексуальної орієнтацією, людей які займаються проституцією і серед наркозалежних, але її швидкість і її маневреність поставили під сумнів цю легковажну надію.

На рахунку цієї хвороби вже безліч мільйонів людських життів, щорічно до їх числа додається ще і ще й цей рахунок вже давно не на нашу користь. Звичайно ж, завдяки численним дослідженням, вченим і медикам вдалося хоч якось медикаментозно приборкати її активність у людському тілі, однак дорожнеча цих методів і лікарських препаратів як завжди дає значний карт бланш її розвитку та поширенню.

Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому. У відсотковому відношенні ця хвороба по колишньому характерна переважно для основних груп ризику. Завдяки злагодженості методів і роботи медичних установ вдалося знизити показник розповсюдження і захворюваності ВІЛ-інфекцією і СНІДом через лікарські заклади, проте він і досі залишається досить високим: від 0,22 до 1,1%% від загального числа заражених.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом . Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була встановлена на 1-е грудня і вперше відзначена в 1988-му році.

Символ боротьби зі СНІДом - червона стрічка, без неї зараз не проходить жодна акція в цій області. Сама стрічка, як символ розуміння та солідарності в цій нерівній боротьбі була взята на озброєння з весни 1991-го року. Ця ідея належала американському художнику з нетрадиційною орієнтацією Франку Муру. Він проживав в абсолютно провінційному містечку в штаті Нью-Йорк, де його сусіди, одна сім’я, що сподівалася на благополучне повернення своєї доньки - військового солдата з Персидської затоки, носила подібні стрічки, але жовтого кольору.

В рамках відзначення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом восьмикласники Мархалівського НВК провели годину спілкування з питань профілактики інфікування на ВІЛ-інфекцію, анкетування, щодо виявлення рівня знань про вірус набутого імунодефіциту людини, ознайомились з інформаційно-просвітницькою літературою. Климчук Анна та Юш Віра підготували та представили презентації «Безпечна поведінка підлітків» та «Чужої проблеми не буває».

Хвороба під назвою СНІД щороку прогресує та забирає життя мільйонів людей, але ВІЛ-позитивна людина має право вести особисте життя, право мати друзів, право жити, одержувати інформацію і освіту. ВІЛ може торкнутися кожного, тому важливо надавати ВІЛ-інфікованим психологічну підтримку. На щасливе життя мають право усі. Надію залишати ніколи не можна. Саме толерантне ставлення кожного з нас може змінити думку суспільства на цю проблему.