|
Жити — значить спілкуватися! Усе живе якимось чином спілкується.
Живі клітини спілкуються за допомогою гормонів і нервових волокон, тварини й комахи ^ через хімічні речовини, рухи і звуки. Люди теж користуються всім цим для комунікації, але вони вживають ще й слова — унікальну систему, що базується на символах. Символи означають об'єкти та ідеї, на які посилаються люди. Спілкування — основа стосунків, наші щоденні життєві ситуації заповнені досвідом спілкування. Завдяки йому ми намагаємося порозумітись одне з одним, учимося любити, довіряти, встановлювати й розвивати стосунки, а також більше дізнаємося про себе і про те, як нас сприймають. Завдяки спілкуванню вчимося розуміти інших і допомагаємо їм зрозуміти себе. Будь-яке обговорення стосунків покращує вміння ефективно спілкуватися.
Під час навчально-виховного процесу педагоги постійно спілкуються з учнями, колегами, батьками своїх вихованців. Вони повинні всіляко уникати конфліктів, непорозумінь, неконструктивних суперечок, не порушувати стандартів культурної "поведінки . Тому вчителям потрібно оволодіти мистецтвом спілкування.
Педагоги — чи не найголовніша частина української інтелігенції, яка дієво впливає на формування нації, молодшої частини її — дітей і молоді. Закономірно, що саме педагоги мають стати своєрідним еталоном, взірцем не тільки для молоді, але й для старшого покоління, носіями культури.
Упродовж століть людство виробило певні форми співіснування, які базуються на правилах і традиціях кожного народу, зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни. Французький письменник М. Пруст зазначав: «Правила поведінки схожі на знаки, які вказують шлях на ниві життя та показують підводне каміння».
Звісно, етичні норми мають знати всі. Але закономірне твердження, що вихованими насамперед повинні бути вихователі, вчителі. А. Чехов писав: «У людини має бути прекрасним усе: і обличчя, й одяг, і душа, і думки». Цей ряд можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від учителя вміння спілкуватися з учнями, батьками, колегами, представниками інших професій.
Запорука ефективності навчально-виховного процесу — психологічна компетентність педагога, яка покращує здатність учителів самостійно розв'язувати проблеми й конфлікти, що виникають у професійній діяльності та особистому житті.
Етикет — це специфічна комунікативна система, форма поведінки, своєрідна система знаків. Щоб навчитися етикету, недостатньо засвоїти правила поведінки. Необхідно знати історію етикету, специфіку поведінки різних народів світу. Суспільство, орієнтоване на традиційні цінності, більше уваги звертає на соціальні атрибути людини. Соціально-суспільні та сімейно-рольові характеристики визначають етикетну поведінку.
Основні принципи сучасного етикету:
1. Гуманізм і людяність — слід бути ввічливим, і тактовним, стриманим, скромним.
2. Доцільність дій — необхідно поводитися розумно, просто, зручно для себе та інших.
3. Краса поведінки, шляхетність.
4. Дотримання звичаїв і традицій тієї країни, в якій перебуває людина.
|
